Батькам

ПАМ'ЯТКА ДЛЯ БАТЬКІВ 

Якщо дитину постійно критикують - вона вчиться ненавидіти.    

Якщо дитину висміюють - він стає замкнутим.                                                                    

Якщо дитину хвалять - вона вчиться бути вдячним.

Якщо дитину підтримують - вона вчиться цінувати себе.

Якщо дитина зростає в докір - він буде жити з постійним "комплексом провини".

Якщо дитина зростає в терпимості - вона вчиться розуміти інших.

Якщо дитина зростає в чесності - вона вчиться бути справедливим.

Якщо дитина зростає в безпеці - вона вчиться довіряти людям.

Якщо дитина росте у ворожнечі - вона вчиться бути агресивною.

Якщо дитина зростає в розумінні і доброзичливості, вона вчиться знаходити любов у світі і бути щасливим.

Портрет психологічно стійких батьків

Нижче наводяться тринадцять дій та вчинків, які психологічно стійкі батьки ніколи не здійснюють. Викорінивши їх зі свого життя, ви також зможете досягти стійкості перед обличчям різних виховних труднощів.

1. Батьки не витрачають час даремно на жалість до себе. Психологічно стійкі батьки не потрапляють у таку пастку (розставлену власними думками), як, наприклад: «Моя дитина намагається покарати мене» або «Це так несправедливо, що мої діти поводяться так погано». Вони знають, що жалість до себе лише гальмує вирішення проблеми. Вони передбачливі й далекоглядні при вирішенні будь-яких питань, чи то поведінка дітей, чи фінансові труднощі, не втрачаючи при цьому часу на скарги, що заслуговують кращого.

2. Не втрачають самовладання. Ви не почуєте від психологічно стійких батьків таких слів, як «Моя дитина мене дратує» або «Він змушує мене гніватися». Замість того щоби звинувачувати сина чи доньку, ці батьки зберігають і підтримують владу над самими собою, беруть на себе повну відповідальність за свої емоції й поведінку. Вони визнають, що кожного разу, коли вони залучаються у протиборство з дітьми або втрачають самовладання, то тим самим віддають дітям більше влади над собою.

3. Не цураються змін. У міру того як діти ростуть і розвиваються, їх поведінка та ставлення, а також стиль взаємовідносин постійно змінюються. Психологічно стійкі батьки приймають ці зміни й готові постійно коригувати свою стратегію виховання відповідним чином.

4. Не витрачають сили на те, що не можуть контролювати. Такі батьки зосереджені на впливі на своїх дітей, а не на управлінні ними. Ви можете озброїти дитину навичками та інструментами, які допоможуть їй стати хорошим учнем, але не можете примусити її отримувати хороші оцінки. Ви можете запропонувати наслідки, при яких дотримання правил стає для дитини більш привабливим, але не можете контролювати той вибір, який вона зробить.

5. Не турбуються про те, щоб догодити іншим. Психологічно стійкі батьки виховують дітей у відповідності зі своїми цінностями, навіть коли інші не схвалюють цього. Вони не бояться звинувачень типу «занадто суворий» чи «не крутий». Вони не піддаються тиску бути схожими на інших батьків і не ображаються, коли їхня дитина стверджує, що вони «найгірші батьки».

6. Не бояться приймати обдуманий ризик. Психологічно стійкі батьки витрачають час на розрахунок і зважування фактичних ризиків, з якими зіштовхуються їхні діти. Вони знають, що чотирнадцятирічний хлопчик, який відмовляється носити теплу куртку у прохолодну погоду, ризикує набагато менше, ніж під час вирішальної битви на футбольному полі. Такі батьки наполегливо намагаються збалансувати потребу своєї дитини в самостійності з її безпекою.

7. Не живуть минулим. Психологічно стійкі батьки знаходяться в мирі зі своїм дитинством. Вони не намагаються компенсувати суворе виховання, якому піддалися, занадто поблажливо ставлячись до своїх дітей, і не діють у всьому навмисно протилежним чином, ніж їхні батьки, лише щоб довести правильність своєї точки зору. Замість того щоб фокусуватись на своєму минулому, вони вперто намагаються ставати кращими батьками сьогодні і щодня.

8. Не повторюють власних помилок. Усі батьки роблять помилки, але психологічно стійкі завжди вчаться на них. Якщо вони занадто суворі зі своїми дітьми або втрачають самовладання, то розглядають свої недоліки як можливість відточувати навички, щоб наступного разу діяти краще.

9. Не обурюються, не заздрять успіхам інших людей. Психологічно стійкі батьки не порівнюють себе та своїх дітей з іншими сім'ями. Вони не хочуть, щоб їхні діти були більш спортивними, як сусідські хлопці, або більш розумними, як діти двоюрідного брата. Замість цього вони витрачають усю свою енергію, щоб допомогти своїм дітям у повній мірі розвинути їх індивідуальні здібності.

10. Не відступають при першій невдачі. Виховання часто відбувається методом спроб і помилок, і коли психологічно стійкі батьки відчувають невдачі, вони роблять додаткові спроби. Якщо їхня дитина сьогодні відмовляється виконувати домашню роботу, вони не роблять на цій підставі передчасний висновок про те, що їх дитина ледача. Аналогічним чином, якщо нова стратегія дисципліни призводить до повного краху, вони не миряться із життям, повним істерик. Замість цього вони продовжують учити дитину нових навичок і прищеплювати свої цінності, щоб допомогти їй стати кращою.

11. Не бояться залишатись на самоті. Психологічно стійкі батьки знають, як важливо приділяти час самим собі, щоб відпочити й набратися сил. Вони знають, що, стаючи кращими людьми, вони стають кращими батьками. Вони іноді готові виходити з ролі батьків, щоб вирішувати питання власного особистісного зростання.

12. Не вважають, що весь світ їм зобов'язаний. Такі батьки не вважають, що всесвіт зобов'язаний дати їм прекрасно вихованих дітей, які виходять з материнського лона зі знаннями й навичками, необхідними для відповідального дорослого життя. Замість цього вони визнають, що хоча виховання дітей – це важка робота, це також і привілей, який їм пощастило мати.

13. Не очікують негайних результатів. Психологічно стійкі батьки розуміють, що проблеми поведінки не вирішуються водночас. Зазвичай повторення – це ключ, який допоможе дитині вчитись, і вони готові надати дитині будь-які можливості, щоби практикувати зміну її поведінки.

Який стиль виховання ви практикуєте?

Кілька років тому такі запитання навіть не піднімались. Адже не було поняття особливого стилю, необхідного для виховання дітей, оскільки виховання вважалось таким же природним процесом, як дихання.

Зараз батькам необхідно вибирати той стиль виховання, який підійде їхній родині, з урахуванням її особливостей і способу життя. Крім того, відомо, що універсального стилю виховання просто не існує, оскільки різні чинники відрізняють одних батьків від інших (зокрема, кількість членів сім'ї, сімейна історія, рівень освіти й культури, соціально-економічний статус тощо).

П'ятнадцять стилів виховання

Ознайомтесь із наступними стилями виховання та знайдіть серед них той, який максимально підійде вашій родині й дитині, а також проаналізуйте стилі, які мають негативний вплив, щоби вчасно розпізнати їх і поміняти на більш позитивні.

1. Авторитарний стиль виховання

Як випливає з назви, даний стиль виховання характеризується суворими правилами й суворим покаранням за їх недотримання. Батьки, які є прихильниками даного стилю, дуже вимогливі та найменш чуйні у ставленні до своїх дітей. Вони не дають їм свободи самовираження та майже не проявляють тепле ставлення до них.

Даний стиль виховання призводить до постійного страху дитини та її низької самооцінки. Таким дітям буває важко керувати соціальними ситуаціями. Деякі з них за межами свого дому проявляють агресивну поведінку, яка є не чим іншим, як засобом висловити й виплеснути своє розчарування та фрустрацію.

2. Авторитетний стиль виховання

На відміну від авторитарного виховання, при цьому стилі виховання батьки встановлюють справедливі й послідовні правила та положення. Вони висувають до дітей високі вимоги, багато чого очікують від них, але разом з тим проявляють чуйність і розуміння. Такі батьки дозволяють дітям висловлювати власну думку та допомагають ставати самостійними й незалежними.

Діти, виховані в авторитетному стилі виховання, набувають впевненість у собі, розвивають позитивні соціальні навички й контроль над своїми емоціями. У подальшому, у дорослому житті, вони більш успішні, компетентні та щасливі.

3. Поблажливе виховання, яке передбачає потурання або вседозволеність

Цей стиль виховання майже не передбачає правил дисципліни. Батьки висувають дуже мало вимог до своїх дітей. У той же час вони проявляють надмірну чуйність у ставленні до них, а також надто поблажливі до їх поведінки. Часто вони відіграють роль друга, а не істинного батька.

Таке виховання може зробити дітей примхливими, невпевненими в собі та знизити їх самооцінку. Діти стають занадто егоцентричним й володіють поганими соціальними навичками. Вони не мають мети в житті, оскільки батьки не ставлять перед ними жодних обмежень і не дають їм керівних принципів.

4. Недбалий або незалучений стиль виховання

Батьки, які дотримуються даного стилю, найменш вимогливі та найменш чуйні у ставленні до своїх дітей. Зв'язок між батьками й дитиною також дуже слабкий. Батьки задовольняють лише базові потреби своїх дітей і нехтують або відхиляють будь-які інші потреби, що виникають.

Вони майже відірвані від життя своїх малюків. Діти, яких виховують недбало, стають емоційно замкненими, наляканими, тривожними й часто перебувають у стані стресу. Такі діти частіше, ніж будь-хто, збиваються з правильного шляху в підлітковому віці.

5. Інтуїтивне (інстинктивне) виховання дітей

Якщо ви є прихильником даного стилю виховання, це означає, що в питаннях виховання ви, швидше за все, керуєтеся своєю інтуїцією або поглядами на життя. Батьки-прихильники цього стилю намагаються виховувати своїх дітей так, як колись виховували їх самих. Вони намагаються дотримуватись тієї ж логіки та правил, які в дитинстві застосовувались у ставленні до них.

6. Виховання, якому властива гіперопіка («вертолітне виховання»)

При цьому стилі батьки, як правило, занадто залучені в життя своїх дітей. Вони немов вертоліт, який кружляє й зависає над дитиною, не залишаючи її ні на хвилину без своєї уваги! Батьки надмірно опікують своїх дітей і всіма силами намагаються забезпечувати їх безпеку й захищеність. Цей стиль доречний для маленьких дітей, тобто для раннього віку, проте в довгостроковій перспективі під впливом гіперопіки діти стають занадто залежними від своїх батьків (як у дрібницях, так і у важливих життєвих питаннях).

7. Повільне виховання

Цей стиль також називають простим або вільним вихованням дітей. Використовуючи його, батьки дозволяють дітям розвиватись на власний розсуд і самим керувати своїм життям. Вони дозволяють дитині досліджувати світ у своєму власному темпі, розвивати власні інтереси і в результаті бути тим, ким вона дійсно хоче бути.

Батьки мало втручаються в життя своїх дітей і дають їм можливість приймати власні рішення. Ідея повільного виховання полягає в тому, щоб діти були щасливі й задоволені своїми досягненнями. Вважається, що такі діти дуже добре справляються з непередбачуваністю реального світу.

8. Природне виховання

У цьому стилі виховання першорядне значення приділяється розвитку міцного емоційного зв'язку між батьками й дітьми. Батьки дуже чутливі до потреб своєї дитини, завжди готові емоційно підтримати її. Найважливішою рисою природного виховання є турбота про розвиток дитячої діяльності: усі свої знання й моральні уявлення дитина набуває самостійно, «відкриває» під непомітним керівництвом батьків, які повинні допомагати природі, забезпечивши дитині можливість вільно рухатися, грати тощо.

Послідовники природного виховання є прихильниками природних пологів і не практикують тілесних покарань. Вважається, що природне виховання допомагає дітям відчувати себе захищеними, щасливими та спокійними людьми.

9. (Егалітарне) виховання, яке передбачає рівноправність

При цьому стилі батьки намагаються давати своїм дітям вибір, який дає їм відчуття рівності та співзвучний із принципами демократії. Уся сім'я живе як одне ціле, як команда, встановлює чесні та справедливі правила й положення. У домі панує командний дух.

Так як діти отримують право голосу в багатьох сімейних питаннях, вони вчаться мистецтва ведення переговорів і досягнення компромісів з раннього віку. Батьки дуже чуйні у ставленні до своїх дітей, і помилки, якщо такі трапляються, розглядаються ними як необхідні можливості навчання.

10. Духовне виховання

При такому підході дитині дається достатньо можливостей для розвитку своїх власних переконань на основі самостійного розвитку особистості. Хоча це не науковий підхід, дитину заохочують розвивати близькі стосунки з Богом і вести збалансоване життя. Уважається, що коли діти ввібрали тверді духовні цінності, їх самооцінка підвищується, вони відчувають себе натхненними та внутрішньо сильними.

11. Позитивне виховання

Цей метод передбачає дії згідно зі здоровим глуздом, заснованим на міцних сімейних принципах. При цьому діти ростуть в атмосфері любові, тепла, підтримки, турботи, позитиву, яка базується на повазі та довірі. Батьки розвивають світогляд своєї дитини, зміцнюють її впевненість у собі, щоби підготувати до непередбачених життєвих обставин.

Батьківська роль полягає в тому, щоб направляти й надихати своїх дітей вірити в себе, контролювати свою долю й не танцювати під чужу дудку. Вважається, що при такому стилі виховання діти мають найкращі перспективи для розвитку позитивного психологічного настрою, позитивних рис характеру, продуктивних життєвих навичок, позитивної самооцінки, щасливого та вдалого життя.

12. Узгоджений розвиток

Це особлива форма позитивного виховання характеризується спробами батьків всебічно відточити таланти своєї дитини за допомогою додаткових позакласних занять. Така форма виховання практикується зазвичай у заможних сім'ях. Для цього стилю виховання характерний також розвиток культури мовлення та здатності до взаємодії дитини з соціальними інститутами.

Дитина, яку виховували в даному стилі, розвиває кращі соціальні навички, ніж її однолітки. Це відбувається тому, що такі діти займаються музикою, спортом, відвідують наукові гуртки й багато іншого.

13. Нарцисичне виховання дітей

Нарцисичні батьки страждають нарцисичним розладом особистості або самозамилуванням (нарцисизмом). З таких людей виходять дуже погані батьки. Вони тримають дітей на короткому повідку, бо заздрять їх самостійності й незалежності. Діти, на думку таких батьків, призначені для того, щоб задовольняти їхні потреби й бажання.

Такого роду виховання негативно позначається на емоційних, вдумливих, соціальних та етичних аспектах поведінки дітей у дорослому віці. Діти ростуть з помилковим переконанням у тому, що вони повинні бути співзалежними у стосунках.

14. Виховання, яке опікує

При цьому стилі виховання діти досліджують навколишній світ під захистом батьків. Батьки вважають, що дітям необхідно розповідати про те, що їм треба й можна досліджувати. Вони несуть відповідальність за захист своєї дитини в її процесі вивчення. Цей метод концентрується на творчості, емпатії та відповідальності. Одна з основних проблем такої моделі виховання – ризик сексуальних відхилень у хлопчиків.

15. Шкідливе («токсичне») виховання

Такого роду виховання властиве батькам, чия негативна поведінка руйнує почуття власного «я» їхньої дитини. Такі батьки знущаються над своїми дітьми фізично, вербально або психологічно, реагують неадекватно або ігнорують емоційні потреби своєї дитини. Їх модель поведінки відбивається у свідомості дітей та переходить з ними в доросле життя, внаслідок чого діти повторюють поведінку своїх батьків.

Потенційні причини використання різних стилів виховання, як указувалось раніше, включають у себе особливості особистості батьків, культурний рівень, історію сім'ї, кількість членів сім'ї, релігію, освіту й соціально-економічний статус батьків. Крім того, у кожній родині різні індивідуальні стилі виховання комбінуються та змішуються. Наприклад, мати може пропонувати авторитетне виховання дітей, а батько віддає перевагу стилю вседозволеності.

Тому батькам вкрай важливо співпрацювати й об'єднувати різні підходи для створення свого унікального стилю виховання дітей.

Чи існують які-небудь обмеження стилів виховання?

Існують деякі дуже важливі обмеження у стилях виховання, про які слід знати. Зокрема, доказ того, що конкретний стиль виховання пов'язаний з певною моделлю поведінки дітей. Однак дослідники кажуть, що взаємозв'язок між моделлю виховання й поведінкою іноді буває слабким. У більшості випадків батьки, які використовують авторитарний стиль, виховують дітей агресивних і неслухняних, а батьки з несуворим стилем виховують дітей успішних у навчанні та впевнених у собі. Але, як би там не було, немає певного «кращого стилю виховання дітей».

Висновок

Різні стилі виховання призводять до різних результатів. Авторитетне виховання, як правило, пов'язане з позитивною поведінкою дітей, їх упевненістю в собі й високою самооцінкою. Є й інші чинники, такі як культурний рівень і соціальний вплив, які відіграють не менш важливу роль у поведінці дитини.

Люди, як правило, повторюють той стиль виховання, в якому виховували їх самих, проте це не позбавляє їх можливості вибрати більш ефективний стиль виховання, який принесе найбільшу користь дитині. Вибирайте свій стиль уважно!

 За матеріалами: https://childdevelop.com.ua

Корисні поради для підтримки психічного здоров’я підлітків

Незалежно від того, чи добре ви та ваш підліток спілкуєтеся, чи стикаєтеся з проблемами, важливо показати, що ви його любите й підтримуєте, що ви завжди поруч із ним і можете допомогти йому пережити важкі часи.

Ось чотири речі, про які слід пам’ятати під час розмов у форматі «Як справи?» зі своїми підлітками, щоб показати, що ви завжди поруч із ними.

Поради розроблені дорадчою групою з питань догляду за психічним здоров’ям та психосоціальної підтримки Міжвідомчого постійного комітету. 

1. Заохочуйте їх ділитися власними почуттями.

• Знайдіть спосіб тримати зв’язок із підлітками. Запитайте їх, як пройшов їхній день і що вони робили. Це можна зробити, запросивши їх допомогти вам із приготуванням вечері, щоб у цей час обговорити їхній день.
• Нагадуйте їм, що ви поруч із ними, незважаючи ні на що, і що хочете почути, як вони почуваються і про що думають. Декілька простих підбадьорливих слів можуть допомогти їм почуватись комфортно й ділитися з вами своїми почуттями.
• Важливо визнати і зрозуміти емоції, які вони можуть переживати, навіть якщо це викликає дискомфорт. Коли вони відкриються вам, ви можете відповісти: «Я розумію», «Це звучить як важка ситуація» або «Це має сенс».
• Неважко помічати неприємні для вас речі, які роблять ваші підлітки. Але також спробуйте помічати і хвалити їх за те, що вони роблять добре – навіть за щось просте, наприклад, прибирання за собою.

2. Знайдіть час, щоб підтримати їх.

• Попрацюйте разом над створенням нового розпорядку дня та формулюванням досяжних щоденних цілей. Вам може вистачити рутинної домашньої роботи, або ж, наприклад, можна встановити ціль робити домашнє завдання перед вечерею.
• Підлітковий вік означає незалежність! Спробуйте надати підліткові час і простір, аби він міг бути самостійним. Власний простір – це нормальна частина дорослішання.
• Знайдіть декілька способів підтримати та заохотити підлітка робити перерви (від шкільної роботи, домашніх справ чи інших видів діяльності, над якими він може працювати), щоб робити те, що йому подобається. Якщо ваш підліток відчуває розчарування, допоможіть йому поміркувати над можливими шляхами розв’язання проблеми. Намагайтеся не брати на себе управління і не говорити, що робити.

3. Працюйте з конфліктом разом.

• Прислухайтеся до поглядів підлітка та намагайтеся спокійно розбиратися в конфлікті. Пам’ятайте: стрес відчувають усі!
• Ніколи не обговорюйте певне питання, коли ви відчуваєте злість. Відійдіть, зробіть вдих і заспокойтеся – ви можете поговорити зі своїм підлітком пізніше.
• Уникайте боротьби за владу. Підлітки можуть намагатися взяти усе під свій контроль через те, що світ здається непередбачуваним, а варіанти – обмеженими. Хоч як це складно в такий момент, співчувайте їхному прагненню тримати все під контролем, коли їм не по собі, а не намагайтеся дати їм відсіч або перемогти їх.
• Будьте чесними та відвертими з підлітками: ви можете дати їм зрозуміти, що ви також переживаєте додатковий стрес. Покажіть їм, як ви справляєтеся зі своїми важкими почуттями. Це може допомогти їм зрозуміти, що ті почуття, які вони переживають, – це нормально.
• Коли виникає конфлікт, знайдіть трохи часу, щоб подумати, як ви та ваш підліток можете його розв’язати. Ви можете обговорити ці думки зі своїм підлітком, щоб він побачив, як ви опрацьовуєте ідеї.

4. Подбайте про себе.

Ті, хто піклується про дітей, мають багато з чим працювати. Вам також потрібно потурбуватися про це й підтримати себе. Демонстрація турботи про себе також є дієвим способом навчання для вашого підлітка.

• Не зволікайте зі звертанням по допомогу до інших, якщо ви відчуваєте себе пригніченими. Почуватися так – цілком нормально. Знайдіть члена сім’ї або когось, з ким можна поговорити.
• Виділіть час для себе. Спробуйте знайти декількох людей, з якими ви можете поділитися почуттями та переживаннями. Щодня виділяйте трохи часу на спілкування з ними, щоб поговорити про свої почуття.
• Виділіть собі день, щоб зайнятися справами, які допомагають вам долати стрес та керувати ним. Незалежно від того, насичений ваш день чи вільний, ми знаємо, що час для догляду за собою є важливим для нашого добробуту. Робити те, що вам подобається, або просто кілька хвилин відпочити – це те, що може допомогти вам почуватися розслабленими та енергійними.
• Спробуйте різні позитивні стратегії подолання стресу, які вам підходять. Наприклад: фізичні вправи, розмови з друзями, складання списків справ або планів на майбутнє, підтримання рутини та розпорядку дня, роздуми про те, за що ви вдячні або чим пишаєтеся, і заняття, які вам подобаються, такі як музика, мистецтво, танці або ведення щоденника.

Джерело: www.unicef.org